Це спадкове захворювання, у якому відбувається порушення обміну білірубіну, у результаті може розвиватися жовтяниця.
Синдром Жільбера успадковується за наявності аномальних генів обох батьків. При цьому їхні діти можуть бути здоровими.
Як часто він трапляється?
Це одне із найчастіших генетичних захворювань, яке зустрічається у 7-10% населення Землі. Чоловіки хворіють у 3-4 рази частіше, що пов'язано з пригнічуючим впливом тестостерону на основний фермент, що бере участь в обміні білірубіну (глюкоронілтрансферазу).
Цікаво, що у 68% випадків ізольоване підвищення білірубіну (за відсутності підвищення інших біохімічних маркерів) у крові (переважно за рахунок непрямої фракції) пов'язане з наявністю у пацієнта синдрому Жільбера.
Який механізм розвитку синдрому Жільбер?
У основі розвитку захворювання лежить мутація гена, що у 2 хромосомі (2q37). Цей ген кодує утворення ферменту – глюкоронілтрансферази, який у печінці з'єднує вільний (непрямий білірубін) з глюкуроновою кислотою, перетворюючи цей білірубін на пов'язаний (прямий білірубін). Внаслідок даної мутації кількість цього ферменту знижена чи він погано працює. У результаті організмі з'являється підвищений рівень непрямого білірубіну.
Важливо відзначити, що цей вид ферментів бере участь також у зв'язуванні метаболітів, лікарських препаратів, переводячи їх у водорозчинні форми, придатні для виведення з організму.
Скарги пацієнтів із синдромом Жильбера
Наявність скарг у пацієнтів із цим захворюванням залежить від вираженості мутації.Початок захворювання виникає найчастіше в період гормональної перебудови – у препубертатний та пубертатний вік. Перебіг синдрому Жильбера хронічний, хвилеподібний, не прогресуючий. Часто до 40-45 років клінічні прояви хвороби зменшуються.
При гомозиготному носійстві (коли аномальний ген є у парі хромосом) спостерігається більш виражене підвищення непрямого білірубіну, що супроводжується:
- жовтяницею (у жовтий колір забарвлюються склери, шкірні покриви, долоні, підошви, носогубний трикутник, можлива гіперпігментація на обличчі, ксантелазми)
- диспептичними скаргами (болі у правому підребер'ї, епігастрії, нудота, печія, порушення апетиту, розлади випорожнень)
- підвищеною слабкістю, стомлюваністю, депресивним станом.
У гетерозигот (аномальний ген присутній лише в одній хромосомі) захворювання протікає найчастіше безсимптомно (в латентній формі), лише іноді супроводжується легким підвищенням білірубіну.
Причини загострення захворювання
Загострення у пацієнтів із цим синдромом тривають 10-14 днів. Погіршення стану викликають фактори, що призводять до пригнічення або блокування роботи ферменту-глюкоронілтрансферази:
- гострі інфекції;
- лихоманка;
- голодування;
- зневоднення;
- гіперінсоляція (тривале перебування на сонці);
- фізичні чи психоемоційні навантаження;
- прийом високих доз алкоголю;
- прийом деяких ліків (сульфаніламіди, глюкокортикоїди, саліцилати, парацетамол, левоміцетин, рифампіцин, гормональні контрацептиви, андрогени, нікотинова кислота, клофібрат, симвастатин, кетотифен, кофеїн).
Чи бувають ускладнення при синдромі Жільбера і чим він небезпечний?
Захворювання відноситься до групи доброякісних гіпербілірубінемій, при якому ніколи не ушкоджується печінка. При цьому синдром Жильбера буває пов'язаний (асоційований) з низкою захворювань і станів:
- У 88-96% пацієнтів зустрічається дискінезія жовчного міхура зі зниженням його скорочувальної функції та підвищується ризик жовчнокам'яної хвороби.
- У 60% пацієнтів виявлено зниження функціонального стану детоксикаційної функції печінки та ризик лікарського гепатиту при активному застосуванні низки лікарських препаратів.
- У 30% пацієнтів з зустрічаються захворювання верхніх відділів шлунково-кишкового тракту (ГЕРХ з лужним рефлюксом, езофагіт, гастродуоденіт, виразкова хвороба, дуодено-гастральний рефлюкс)
- У 30-40% пацієнтів підвищений рівень гемоглобіну понад 160 г/л.
- У 38,6% пацієнтів захворювання поєднується з вегето-судинною дистонією, есенціальним тремором, підвищеною тривожністю та недовірливістю, схильністю до депресивних розладів.
- також синдром Жильбера буває асоційований з іншими спадковими захворюваннями (хворобою Вільсона, гемохроматозом, целіакією), дисплазіями сполучної тканини (високе зростання, астенічна конституція, синдром Марфана).
Як діагностується синдром Жільбера?
Запідозрити синдром Жильбера можна насамперед при виявленні підвищеного рівня загального білірубіну в крові, як правило, не більше ніж у 2-3 рази (частіше не вище 68, максимум реєструється 85-125 мкмоль/л), переважно за рахунок вільної (непрямої) фракції.
При цьому інші печінкові ферменти – АЛТ, АСТ, ЛФ, ГГТП, ЛДГ – в нормі. Маркери вірусних гепатитів (HBsAg, антиНСV) – негативні.
Основний спосіб доказу СЖ на сьогоднішній день – генетичне дослідження на наявність мутації (UGT1А1), при якому виявляються гомозиготне носійство (ТА)7/(ТА)7, або гетерозиготне носійство (ТА)6/(ТА)7.
Позитивні властивості синдрому Жільбера
У пацієнтів із цим захворюванням є важливі переваги, порівняно з іншими людьми, які реалізуються за дотримання ними «5 основних правил».
- не стає сама печінка, ніколи не розвиваються у ній запалення (гепатит), цироз;
- зменшено ризики атеросклерозу, раку товстої кишки, хвороби Крона, уражень судин при цукровому діабеті (відкрито антиоксидантний ефект непрямого білірубіну);
- велика тривалість життя!
«5 основних правил» для пацієнтів із синдромом Жільбера
- Уникати періодів тривалого голодування.
- Обмежити перебування на сонці.
- Уникати психоемоційного та фізичного перенапруги.
- Обмежити прийом лікарських препаратів, особливо: клофібрат, аторвастатин, симвастатин, кетотифен, парацетамол, саліцилати, ібупрофен, кетопрофен, глюкокортикоїди, антибіотики (сульфаніламіди, рифампіцин, левоміцетин, ампіцилін, ампіцилін, ампіцилін, андрогени (ретаболіл, метилтестостерон), естрогени, нікотинова кислота, діакарб, ментол.
- Дотримуватись «Дієти №5».
Основні засади «Дієти №5»
Харчування 4-5 разів на день, невеликими порціями, їжа має бути лише у теплому вигляді.
- жирна їжа, кулінарні жири, сало;
- свіжі хлібобулочні вироби, вироби із здобного тіста (торти, млинці, оладки, смажені пиріжки тощо);
- супи на м'ясних, рибних, грибних бульйонах;
- жирні сорти яловичини, баранини, свинини, гуска, качки, кури;
- жирні сорти риби (севрюга, осетрина, білуга, сом);
- гриби, шпинат, щавель, редис, редька, цибуля зелена, мариновані овочі;
- консерви, копченості, ікра;
- морозиво, вироби із кремом, шоколад;
- бобові, гірчиця, перець, хрін;
- чорна кава, какао, холодні напої;
- журавлина, кислі фрукти та ягоди, яйця круто та смажені.
Рекомендовані продукти та напої:
- хліб учорашньої випічки або підсушений пшеничний, житній, не здобне печиво;
- страви з борошна, круп, бобових та макаронних виробів – розсипчасті напівв'язкі каші, пудинги, запіканки, особливо рекомендуються страви з вівсянки, гречаної каші;
- супи з овочів, круп, макаронних виробів на овочевому відварі або молочні супи;
- страви з нежирної яловичини, птиці у відвареному вигляді або запечені після відварювання, шматком або рубані, молочні сосиски;
- нежирні сорти риби (тріска, судак, щука, сазан) у відвареному або паровому вигляді;
некисла квашена капуста, консервований зелений горошок, стиглі томати; - яйця – не більше одного на день у вигляді додавання до страв, білковий омлет;
- фрукти та ягоди крім дуже кислих, фруктові консерви, компоти, киселі, лимон (з чаєм), цукор, варення, мед;
- молоко з чаєм, згущене, сухе, сир знежирений, сметана в невеликій кількості, сири негострі (голландський та ін), сир і сирні вироби;
- олія вершкове, рослинна олія (до 50 г на день);
- вимочений оселедець, паюсна ікра, салати та вінегрети, заливна риба;
чай та неміцна кава з молоком, некислі фруктово-ягідні соки, томатний сік, відвар шипшини.
Чи показано медикаментозне лікування при синдромі Жільбера?
При підвищенні білірубіну більше 50 мкмоль/л – рекомендуються препарати, що містять фенобарбітал, що підвищує активність ферменту-глюкоронілтрансферази:
- валокордин (або корвалол) 1 кап/рік життя у дітей; 20-30-40 кап. у дорослих 2-3 рази на добу 7-10 днів;
- додатково можуть бути рекомендовані адсорбенти протягом 7 днів.
При стійкому підвищенні загального непрямого білірубіну, а також появі підвищення прямого білірубіну необхідно приймати УДХК (урдокса, урсофальк, урсосан) 10-12 мг/кг/добу 1-3 місяці, профілактичні курси по 1-3 місяці (весна-осінь) щорічно .
Своєчасне розпізнавання та корекція синдрому Жильбера має суттєве значення для профілактики захворювань шлунково-кишкового тракту, насамперед жовчнокам'яної хвороби.
Якщо вас турбують описані вище симптоми або ви підозрюєте у себе синдром Жільбера, приходьте на консультацію в «Гастроентерологічний центр Експерт». У нас є всі можливості для діагностики, лікування та спостереження цього захворювання!
Уточнити час роботи можна на сторінці спеціаліста.
– Спадкова аутоімунна патологія, пов'язана з порушенням обмінних процесів білірубіну. Клінічні прояви зводяться до жовтяниці, диспепсичних розладів, швидкої стомлюваності, загальної слабкості, порушення сну та больових відчуттів у правому підребер'ї.
Найчастіше симптоми розвиваються під час статевого дозрівання, а провідним проявом синдрому є жовтяниця. Патологія не провокує функціональні зміни у роботі печінки, але є провокуючим чинником розвитку сечокам'яної хвороби.
Синдром можна діагностувати після вивчення анамнезу, клінічної картини, інструментальних та лабораторних методів дослідження. Після цього пацієнтам призначається прийом гепатопротекторів та ферментів, а також рекомендується дотримуватись деяких принципів харчування.Прогноз патології сприятливий, незалежно від характеру перебігу та віку пацієнта.
Поширеність захворювання
Вперше на появу жовтяниці у деяких пацієнтів звернув увагу лікар із Франції Августин Жільбер. Це було 1901 року, коли лікар описав симптоми патології. Він діагностував у пацієнтів жовтяницю, яка згодом проходила самостійно. На честь Жільбера, який відкрив синдром, патологія і отримала свою назву.
За статистичними даними із синдромом Жильбера стикається від 3% до 8% всього населення планети. Поширеність патології залежить від популяції та регіону проживання. Найчастіше синдром діагностується серед жителів Африки, рідше у людей з Японії. Чоловіче населення у 7 разів частіше стикається з патологією, ніж жінки.
Клінічні прояви синдрому стають більш вираженими під час підліткового дозрівання. Це пов'язано з активним синтезом білірубіну та дією ендогенних стероїдних гормонів у цей період.
Етіологія та причини виникнення патології
Білірубін у кров'яному руслі може бути у двох варіантах: пов'язаний і вільний. Вільний токсичніший для організму, що особливо помітно при негативному впливі на клітини головного мозку. Вільний білірубін через клітини печінки транспортується в жовчовивідні шляхи, а після виводиться з організму через ШКТ. При синдромі Жильбера спостерігається порушення клітинами печінки захоплення та транспортування білірубіну.
Основна причина синдрому – спадковий фактор із мутацією ферменту уридиндифосфату-глюкуроніл-трансферази. Як результат – порушується активність ферменту, що призводить до змін у транспортуванні чи зв'язуванні вільного білірубіну. Існує низка факторів, які провокують розвиток симптомів патології. До таких факторів належать:
- Надмірне вживання жирної їжі.
- Переїдання чи, навпаки, часті голодування.
- Вживання алкоголю та деяких лікарських препаратів (антибіотики, гормональні засоби).
- Як наслідок оперативного втручання.
- Розумове та фізичне навантаження.
- Травматичний фактор.
За наявності у себе подібних симптомів пройдіть консультативний прийом у лікаря.
Не займайтеся самолікуванням. Це небезпечно для здоров'я!
Ознаки та симптоми захворювання
Клінічні прояви патології зазвичай стають помітними в період статевого дозрівання та різкої зміни гормонального фону. Найхарактерніший симптом – жовтяниця з різним ступенем прояву. Жовтяниця може вражати шкірні покриви, склер і навіть слизову оболонку. Таке фарбування може мати дифузний або локальний характер, з проявом в області долонь, стоп, носогубного трикутника. Жовтяниця може з'являтися будь-якої миті, а сам синдром відрізняється хвилеподібною течією. Такі фактори, як переїдання, вживання жирної їжі або алкоголю, можуть спровокувати швидкий розвиток симптомів.
Ще один прояв синдрому Жильбера – болючі відчуття в області правого підребер'я. Деякі пацієнти відзначають дискомфорт у черевній ділянці.
Серед інших частих проявів патології:
- Слабкість та швидка стомлюваність організму.
- Підвищене потовиділення.
- Порушення сну.
- Диспептичні розлади (метеоризм, втрата апетиту, порушення випорожнень, відчуття нудоти).
Патологія може супроводжуватися збільшенням селезінки та печінки, а також порушенням функції жовчного міхура. Це відбувається через різке збільшення концентрації вільного білірубіну та його токсичного на організм.Третина пацієнтів, які мають в анамнезі спостерігається даний синдром, не відзначають ніяких неприємних симптомів. Саме тому патологія часто залишається непоміченою та діагностується вже у зрілому віці.
Патогенез
Вільний білірубін може з'являтися у кровотоку після руйнування еритроцитів. Відповідають за цей процес клітини печінки та селезінки. За добу кількість такого вільного білірубіну може досягати 320 мг. Він слабо розчиняється у воді, але дуже добре у жировій тканині. Саме тому вільний білірубін може діяти на мембрану жирових клітин, викликаючи негативну токсичну дію.
Після руйнування еритроцитів вільний білірубін переміщається кровотоком за рахунок спеціальних білків (альбуміни). Він сполучається з білками, через що не може пройти через нирковий бар'єр.
Незв'язаний білірубін може взаємодіяти з гепатоцитами (клітинами печінки). Далі гепатоцити, під дією ферментів, здатні перетворювати білірубін на пов'язаний, який для організму менш небезпечний і токсичний. Такий компонент вільно виводиться через органи шлунково-кишкового тракту під дією жовчних кислот.
При синдромі Жильбера перетворення білірубіну з вільного на пов'язаний знижується на 30% і більше. При цьому прямий білірубін у складі жовчі різко зростає. Патологія може виникати і внаслідок порушень захоплення білірубіну клітинами печінки. Незалежно від механізму дії в організмі спостерігається зростання вільного білірубіну, що веде до появи перших симптомів.
Синдром Жильбера – генетично обумовлена патологія, коли у певні періоди підвищений рівень білірубіну, який у нормі має утилізуватися печінкою.Це можна помітити по появі жовтого відтінку шкіри і склер очей, а також аналізу крові, крім того, загострення (захворювання в стадії декомпенсації) можуть супроводжуватися нудотою, пітливістю, фізичною слабкістю, проблемами травлення та іншими симптомами. Періоди жовтяниці та ремісії чергуються. Також можуть використовуватись назви непряма, або сімейна доброякісна, гіпербілірубінемія. За статистикою, залежно від регіону, ця патологія зустрічається із частотою від 4% до 16%, частіше у африканців (у європеоїдів – до 7%), співвідношення чоловіків та жінок із синдромом – 7:1. По МКБ-10 синдрому Жильбер відповідає код E80.4.
Деякі дослідники не вважають його захворюванням, проте на практиці підвищений рівень непрямого білірубіну негативно позначається на роботі імунної системи, збільшує ризик формування каміння у жовчному міхурі, дискінезії жовчовивідних шляхів, холестазу. Також за наявності даної патології інші захворювання гепатобіліарної системи протікають важче, підвищується ризик ускладнень. Тому, хоча повністю позбавитися цього синдрому не можна, необхідно контролювати стан і виконувати рекомендації, щоб уникнути підвищення білірубіну і проявів жовтяниці.
Що таке білірубін
Білірубін – це речовина жовтого кольору, яка в нормі є в крові у певних кількостях. Еритроцити живуть приблизно 120 днів, після чого руйнуються, при цьому з гемоглобіну, що міститься в них, виділяється білірубін. Він буває прямий і непрямий – перший зв'язується з глюкуроновою кислотою, а другий – вільний, не розчиняється у воді, саме він і надає жовтого забарвлення шкірі та слизовим.У нормі непрямий білірубін з кровотоком переноситься до печінки, а там за допомогою ферменту УДФ трансформується у прямий, який без шкоди виводиться з організму.
Причини
Синтез білка УДФ, необхідного для утилізації білірубіну, регулюється геном UGT1A1. Його мутації призводять до формування синдрому Жільбер. Подібна проблема може виникнути як ускладнення після перенесеного гепатиту та запалення печінки – такі випадки рідкісні, але ризик набутих проблем із переробкою білірубіну є. Однак під синдромом Жильбера розуміється саме генетична патологія, використовувати цю назву для наслідків інших захворювань некоректно.
Насправді приблизно третина носіїв такого зміненого гена не знають про це, тому що жодного разу не стикалися з проявами синдрому. Спровокувати напад можуть події та стани, що пригнічують імунітет і дають навантаження на печінку:
- тривале голодування (дієта із дуже низькою нормою калорійності);
- зневоднення;
- фізичні та психоемоційні навантаження, сильні стреси;
- застуда, грип, інші інфекційні захворювання;
- надлишок жирних продуктів у раціоні;
- вживання великої кількості алкоголю;
- прийом медичних засобів, які негативно впливають на печінку;
- травми та хірургічні операції;
- у жінок – період менструації.
Симптоми синдрому Жільбера
Зазвичай дебют захворювання посідає підлітковий вік, коли зміни гормонального фону впливають працювати практично всіх органів прокуратури та систем. Основна ознака – поява жовтизни шкіри, склер очей, слизових. Крім того, можуть виявлятися:
- дискомфорт та відчуття тяжкості у правому підребер'ї;
- відрижка, нудота;
- здуття живота, порушення роботи ШКТ, рідке випорожнення;
- слабкість, нездужання;
- погіршення апетиту;
- безсоння, нервозність, дратівливість.
Діагностика
Для встановлення діагнозу проводяться загальний аналіз крові та сечі, функціональні проби печінки, дослідження біохімічного складу жовчі, генетичне тестування, морфологічне дослідження тканини печінки. Проводяться тести на гепатит, С і D, оскільки їх симптоматика схожа з гіпербілірубінемією, але наслідки більш небезпечні. Це дозволяє не тільки точно поставити діагноз, але й виявити супутні захворювання, аби підібрати оптимальну терапію.
Який лікар лікує синдром Жільбера
При ознаках жовтяниці та інших неприємних симптомів необхідно звернутися до терапевта, дітей та підлітків – до педіатра. Він призначить базові діагностичні заходи та на підставі їх результатів направить пацієнта до фахівців – гепатолога, генетика, за необхідності – гастроентеролога.
Лікування синдрому Жильбера // Джерело: Unsplash
Лікування синдрому Жільбера
Специфічних методик при даному діагнозі немає. Як правило, пацієнту призначають препарати, що нормалізують склад жовчі та стимулюють її відділення, та засоби для покращення роботи печінки. Також рекомендується дотримуватись спеціальної дієти. Якщо через захворювання утворюються жовчні камені, потрібна консультація хірурга.
Профілактика
Щоб знизити ризик декомпенсації, слід мінімізувати вплив факторів ризику: уникати інтенсивних фізичних навантажень та стресів, відмовитись від шкідливих звичок. Якщо ви приймаєте препарати, що впливають на печінку, необхідно обговорити з лікарем доцільність такого прийому та можливість заміни на менш токсичні. Також бажано вакцинуватися від грипу та інших захворювань, уникати в сезони застуд місць скупчення людей та ретельно дотримуватись гігієни.
Дієта та харчування при синдромі Жільбера
Особливу увагу слід приділити раціону, оскільки він найбільше помітно впливає на стан і навантаження на печінку. Рекомендується лікувальна дієта №5. Відмовтеся від смаженого, копченого, жирного, гострого, а також консервованих продуктів, обмежте використання солі. З білкових продуктів віддавайте перевагу нежирному м'ясу (у невеликих кількостях) та рибі, морепродуктам. Молочні продукти краще вибирати зі зниженою жирністю, як джерело білка також підійдуть горох, соя та інші бобові. Нормалізувати травлення допоможуть овочі, фрукти, злакові. Рекомендується дробове харчування невеликими порціями, щоб не перевантажувати під час їди печінку, жовчний міхур та ШКТ.
Життя із синдромом Жильбера
Оскільки це захворювання має спадковий характер і «зашито» в генах, позбутися його цілком не можна. Однак при дотриманні досить простих рекомендацій щодо харчування, навантажень та інших моментів можна підтримувати досить хорошу якість життя. Навіть за наявності інших хвороб печінки, жовчного міхура та жовчовивідних шляхів можна звести до мінімуму ризик загострень та створити умови для тривалої ремісії.
Клінічні поради
При розвитку ускладнень проводяться більш глибокі діагностичні дослідження, що включають УЗД органів черевної порожнини, дуоденальне зондування, езофагогастродуоденоскопію.
Важливо підкреслити, що необхідна диференціальна діагностика з іншими захворюваннями, що супроводжуються підвищенням рівня білірубіну (перш за все, з вірусними та токсичними гепатитами, гемолітичними анеміями, рідше – механічною жовтяницею) [8], так як навіть генетичне підтвердження діагнозу не існує.
Своєчасна діагностика та корекція захворювання має велике, а часом вирішальне значення для пацієнта. Доброякісність перебігу синдрому Жильбера, яка перебуває у відсутності фіброзування та виходу в цироз печінки, не виключає таких несприятливих наслідків, як захворювання біліарного тракту, аж до жовчнокам'яної хвороби. Для профілактики та лікування цих несприятливих наслідків доцільно застосування препаратів урсодезоксихолевої кислоти за призначенням та під контролем лікаря.